Chapter 39

  ¶ Хіба ти пізнав час народження скельних козиць? Хіба ти пильнував час мук породу лані?  

-

  Чи на місяці лічиш, що сповнитись мусять, і відаєш час їх народження,  

-

  коли приклякають вони, випускають дітей своїх, і звільняються від болів породу?  

-

  Набираються сил їхні діти, на полі зростають, відходять і більше до них не вертаються.  

-

  Хто пустив осла дикого вільним, і хто розв'язав ослу дикому пута,  

-

  якому призначив Я степ його домом, а місцем його пробування солону пустиню?  

-

  Він сміється із галасу міста, не чує він крику погонича.  

-

  Що знаходить по горах, то паша його, і шукає він усього зеленого.  

-

  Чи захоче служити тобі одноріг? Чи при яслах твоїх ночуватиме він?  

-

  Чи ти однорога прив'яжеш до його борозни повороззям? Чи буде він боронувати за тобою долини?  

-

  Чи повіриш йому через те, що має він силу велику, і свою працю на нього попустиш?  

-

  Чи повіриш йому, що він верне насіння твоє, і збере тобі тік?  

-

  ¶ Крило струсеве радісно б'ється, чи ж крило це й пір'їна лелеки?  

-

  Бо яйця свої він на землю кладе та в поросі їх вигріває,  

-

  і забува, що нога може їх розчавити, а звір польовий може їх розтоптати.  

-

  Він жорстокий відносно дітей своїх, ніби вони не його, а що праця його може бути надаремна, того не боїться,  

-

  бо Бог учинив, щоб забув він про мудрість, і не наділив його розумом.  

-

  А за часу надходу стрільців ударяє він крильми повітря, і сміється з коня та з його верхівця!  

-

  ¶ Чи ти силу коневі даси, чи шию його ти зодягнеш у гриву?  

-

  Чи ти зробиш, що буде скакати він, мов сарана? Величне іржання його страшелезне!  

-

  Б'є ногою в долині та тішиться силою, іде він насупроти зброї,  

-

  сміється з страху й не жахається, і не вертається з-перед меча,  

-

  хоч дзвонить над ним сагайдак, вістря списове та ратище!  

-

  Він із шаленістю та лютістю землю ковтає, і не вірить, що чути гук рогу.  

-

  При кожному розі кричить він: І-га! і винюхує здалека бій, грім гетьманів та крик.  

-

  ¶ Чи яструб літає твоєю премудрістю, на південь простягує крила свої?  

-

  Чи з твойого наказу орел підіймається, і мостить кубло своє на висоті?  

-

  На скелі замешкує він та ночує, на скельнім вершку та твердині,  

-

  ізвідти визорює їжу, далеко вдивляються очі його,  

-

  а його пташенята п'ють кров. Де ж забиті, там він.  

-