Chapter 14

  ¶ Людина, що від жінки народжена, короткоденна та повна печалями:  

-

  вона виходить, як квітка й зів'яне, і втікає, мов тінь, і не зостається...  

-

  І на такого Ти очі Свої відкриваєш, і водиш на суд із Собою його!  

-

  Хто чистого вивести може з нечистого? Ані один!  

-

  Якщо визначені його дні, число його місяців в Тебе, якщо Ти призначив для нього мету, що її не перейде,  

-

  відвернися від нього і він заспокоїться, і буде він тішитися своїм днем, як той наймит...  

-

  ¶ Бо дерево має надію: якщо буде стяте, то силу отримає знову, і парост його не загине;  

-

  якщо постаріє в землі його корінь і в поросі вмре його пень,  

-

  то від водного запаху знов зацвіте, і пустить галуззя, немов саджанець!  

-

  А помре чоловік і зникає, а сконає людина то де ж вона є?...  

-

  Як вода витікає із озера, а річка спадає та сохне,  

-

  так і та людина покладеться й не встане, аж до закінчення неба не збудяться люди та не прокинуться зо сну свого...  

-

  О, якби Ти в шеолі мене заховав, коли б Ти мене приховав, аж поки минеться Твій гнів, коли б час Ти призначив мені, та й про мене згадав!  

-

  Як помре чоловік, то чи він оживе? Буду мати надію по всі дні свойого життя, аж поки не прийде заміна для мене!  

-

  Кликав би Ти, то я відповів би Тобі, за чин Своїх рук сумував би,  

-

  ¶ бо кроки мої рахував би тепер, а мойого гріха не стеріг би,  

-

  провина моя була б запечатана в вузлику, і Ти закрив би моє беззаконня...  

-

  Але гора справді впаде, а скеля зсувається з місця свого,  

-

  каміння стирає вода, її злива сполощує порох землі, так надію того Ти губиш...  

-

  Ти силою схопиш назавжди його, і відходить, Ти міняєш обличчя його й відсилаєш його...  

-

  Чи сини його славні, того він не знає, чи в прикрому стані того він не відає...  

-

  Боліє він тільки тоді, коли тіло на ньому, коли в ньому душа тоді тужить..  

-